ПЛАН - КОНСПЕКТ УРОКУ

з української літератури у 11 класі

ТЕМА: Поетична творчість І.Франка — найвище досягнення української поезії II половини XIX ст

Мета:

· детальніше розглянути поезії із збірки поезій «Зів’яле листя”; з’ясувати місце любовної лірики у творчості Франка;

· розвиватимемо уміння художнього читання інтимної лірики;

· спробуємо знайти відповідь на питання: Чому збірку «Зів’яле листя” поет назвав «ліричною драмою»;

· будемо виховувати у собі усвідомлення того, що любов – найвеличніше із людських почуттів, яке необхідно берегти і цінувати.

Тип уроку: урок сприйняття і поглибленого аналізу художніх творів.

Зустрічаймось. Вітаймося словом,

Погляд – в погляд, і в руку – рука.

Ми приходимо в світ для любові.

Все, що інше, - неправда гірка.

Ганна Чубач

А життя без кохання – ніщо.

«Легенда про вічне життя»

ХІД УРОКУ

І. Вступне слово вчителя. Мотивація навчальної діяльності.

Любов…Кохання…Такі хвилюючи слова. Скільки навівають вони думок, переживань. І як би не змінювалося наше життя, а кохання завжди залишається коханням.

Що ж означає любити? У вас все попереду, і кожен із вас знайде відповідь на це питання у своєму серці. А сьогодні ми звернімося до поезій Франка, які являють собою «тихе зітхання», «незагоєні рани», «невтишені жалі», «завмерле в серці кохання».

Своїм життям та творчістю І. Франко довів, що генії і любов народжуються не так часто, щоб доповнювати одне одного.

На попередніх уроках ми говорили про Франка як про поета-борця, Каменяра, але ж він ще й тонкий лірик. Вічна тема кохання знайшла яскраве втілення у його поезії, і прозі, і драматургії.

М. Коцюбинський писав: «Людина, яка б вона сильна не була, не може жити самою боротьбою, самими громадянськими інтересами. Трагізм особистого життя часто вплітається в терновий вінок життя народного. У Франка є прекрасна річ – лірична драма «Зів’яле листя». Се такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства і розуміння людської душі, що читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв… Взагалі Франко – лірик високої проби, і його ліричні твори просяться часто в музику».

ІІ. Повідомлення теми і завдань уроку.

Кружляють у сумному осінньому повітрі листочки, падають на мокру від дощу (чи від сліз) землю, ніби хочуть зігріти її. На тих листочках закарбовано найніжніші, найпотаємніші порухи поетової душі.

Спробуймо зрозуміти її поривання, болі, втіхи – і тоді відкриємо для себе Франка – «лірика високої проби». Звернімося до збірки «Зів’яле листя», до листів поета, і побачимо тут Франка як простого, звичайного чоловіка, з його болями і життєвими негараздами, з його чистою, відкритою до людей душею, з його великими і світлими почуттями, що звуться любов’ю.

ІІІ. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу.

Слово вчителя.

Життя Франка склалося так, що він, тричі покохавши, жодного разу не зазнав усієї глибини щастя взаємної любові; усе ж він свято беріг у своєму серці спогади про скупі дари цього великого почуття: «Хвилини, в котрих я любив… були, може, найкращі в моїм житті – жаль тільки, що були це заразом хвилини найтяжчого болю, якого я досі зазнав, а не радості».

В одному із своїх віршів І. Франко зізнається: «Тричі мені являлася любов». Давайте подивимось, хто ж були ті жінки, які стали для поета натхненням, Музою, щирою піснею:

«Тричі мені являлася любов» (І частина)

Тричі мені являлася любов.

Одна несміла, як лілея біла,

З зітхання й мрій уткана, із основ

Сріблястих, мов метелик, підлетіла.

Купав її в рожевих блисках май,

На пурпуровій хмарі вранці сіла

І бачила довкола рай і рай!

Вона була невинна, як дитина,

Пахуча, як розцвілий свіжо гай.

Із листа І. Франка до А. Кримського: «Ще в гімназії я влюбився у дочку одного руського попа Ольгу Рожкевич. Наша любов тяглася десять літ, батьки зразу були прихильні мені, надіючись, що я зроблю блискучу кар’єру, але по моїм процесі 1878 – 1879 рр. заборонили мені бувати в своїм домі, а в 1880 році присилували панну вийти заміж за іншого… Се був для мене важкий удар, і сліди його знайдете у віршах «Картка любові» та інших».

Хто ж така Ольга Рожкевич, котрій присвятив поет ці прекрасні, сповнені невимовної ніжності слова?

· Першим сильним почуттям юного Франка було його кохання до попівни Ольги Рошкевич. Вона добре володіла німецькою і французькою мовами, захоплювалась збиранням етнографічних матеріалів, мала друковані праці. На початках юнак із бідної сім’ї Франків, який уперше зіткнувся з жінкою із інших сфер, навіть не знав, як з Ольгою поводитися.
Не вмів сидіти за столом, між першою і другою стравами зривався, не вмів танцювати. До того ж думав, що дівчина, в яку закохався, має говорити якось незвично, а тому перші листи до неї писав німецькою мовою.
Батьки Ольги спочатку заохочували її дружбу з Іваном, сподіваючись, що він зробить блискучу кар’єру. На той час Франко навчався у Львівському університеті, навколо нього гуртувалася прогресивна молодь. Однак невдовзі на гурток демократичної молоді здійснила наліт поліція, заарештувавши Франка та його прихильників. Поета виключили з університету, сім місяців він пробув в ув’язненні.
Після цих подій батьки Ольги заборонили молодому поетові з’являтися в їхньому домі. Хоч напередодні двадцятирічний Франко уже офіційно попросив батьків Ольги її руки і, незважаючи на те, що мужчина в Австро-Угорщині вважався повнолітньою особою лише у 24 роки, пропозиція була прийнята. Щоправда, була умова: Іван та Ольга вважатимуться зарученими, але весілля справлять лише тоді, коли Франко вивчиться та дістане посаду

Слово вчителя:

Явилась друга – гордая княгиня,

Бліда, мов місяць, тиха і сумна,

Таємна й недоступна, мов святиня.

Мене рукою зимною вона

Відсунула і шепнула таємно:

«Мені не жить, тож най умру одна!»

І мовчки щезла там, де вічно темно.

Із листа Франка до А. Кримського: «Велике враження зробила на мене знайомість з одною полькою – Йосифою Дзвонковською. Я хотів женитися з нею, та вона, чуючи в собі початки сухот, відправила мене і кілька рік пізніше вмерла…».

Так писав Іван Франко про своє друге кохання, яке зустрів у Станіславі, як називався колись Івано-Франківськ. Юзефа Дзвонковська була полькою,сестрою гімназійного товариша. Про красу Юзефи Дзвонковської, її начитаність він уперше почув від своїх польських друзів, а коли побачив Юзю, товідразу й закохався. У Юзиній сім’ї — хоча і дуже збіднілій — був культ ”голубої крові”, і дівчина дивилася на Франка згори вниз  Шляхетна панянка з відомих родин Дзвонковських і Дескурів, що відзначилися у польських повстаннях, виявляла прихильність до революційнихідей, а згодом стала народною вчителькою.  27-річний Іван Франко написав листа до Антоніни Дзвонковської, матері Юзефи, з проханням «о руку і серце» її доньки. Отримав відмову. І нині удослідників нема однозначної відповіді: чому? Історик, краєзнавець Михайло Головатий вважає, що через різницю в походженні.  «Можемо говорити, що велике почуття у Юзефи до Франка навряд чи було, хоча вона йому симпатизувала, пише про це в листах і в товариствіговорила. І в той же час прохоплювалася в неї думка: «а не вийду за цього рудого». Боюсь все-таки, що шляхетське положення переважило», –вважає історик.  «Квітка осінняя, квітка бліда»  Злі язики говорили: чи то пара гоноровій польці рудий мужик? Та була ще одна причина тієї відмови – невиліковна хвороба. «Вона зреклася віднього заради нього. Він зробив би так само», – писав Роман Горак у книзі «Тричі мені являлася любов». Такої ж думки дотримується відомийприкарпатський історик, академік Володимир Грабовецький. Він каже, що Юзефа знала: через сухоти довго не проживе.  «Вона вже відчувала, що відходить із цього світу, і не хотіла такому генієві заступати дорогу. Вона вірила в Франка, їй подобалась його творчість. Апісля того вона і скоро померла», – каже вчений.

Слово вчителя:

Явилась третя – женщина чи звір?

Глядиш на неї – і очам приємно,

Впивається її красою зір.

То разом страх бере, душа холоне

І сила розпливається в простір.

За саме серце вхопила мене,

Мов сфінкс, у душу кігтями вп’ялась

І смокче кров, і геть спокій жене.

Із листа Франка до А. Кримського: «Фатальне для мене було те, що вже листуючись з моєю теперішньою жінкою, я здалеку пізнав одну панночку польку і закохався в неї. Отся любов перемучила мене дальших десять літ; під її впливом були мої писання «Маніпулянтка», «Зів’яле листя», дві п’єси і ненадрукована повість».

Одна з найромантичніших історій із життя Івана Франка — це його кохання до шляхтянки Целіни Журавської. Прекрасну дівчину з голівкою грецькоїбогині він уперше побачив і закохався в неї за прозаїчних обставин — вона сиділа за касовим віконцем, бо служила на пошті у Львові. Щоб бачити їїзнов і знов, поет неодноразово писав сам до себе листи і сам їх відбирав.

Але гордовита красуня не могла покохати ”русина” з рудим волоссям у вишиваній сорочці і простими манерами. Оця нерозділена любов мучилапоета багато років. Благоговійно схиляючись перед своїм ідеалом, Іван Якович писав: ”Я не тебе люблю, о, ні, люблю я власну мрію!”

Цікаво, що, будучи цілковито байдужою до Франка і згодом до пам’яті про нього, вона намагалася його приязнь до себе та його ім’я усіляковикористати за кожної ліпшої нагоди. Сина виганяють з гімназії — Франко допоможе, матеріальна скрута — він грошей дасть. Однак є кілька фактів,які цю жінку дуже підносять. Один з них: коли самотній письменник помирав від важкої хвороби (дружина Ольга Хоружинська на той час була убожевільні), вона прийшла у його помешкання і доглядала за ним..

Слово вчителя:

Але вірною, самопожертвенною дружиною, доброю матір’ю, невтомною помічницею Івана Яковича в літературній праці стала інша жінка. Здавалося б, що саме їй і були адресовані всі любовні гімни. Але, на жаль, ні.

Хто ж ця жінка?

ДРУЖИНА: ОЛЬГА ХОРУЖИНСЬКА

Минуло майже десятиліття, перш ніж уже тридцятирічний Франко написав іншій жінці, своїй майбутній дружині, яку зустрів “за кордоном” — у Києві: ”повіяло свіжим вітром” і ”починається нова доба в моїм житті”. Ольга Хорунжинська закінчила Харківський інститут шляхетних дівиць, отримала диплом учителя, володіла французькою, німецькою і англійською мовами, чудово грала на фортепіано. Ця освічена жінка була йому вірною дружиною, народила трьох синів і дочку, писала статті, видавала журнал ”Життя і слово”, багато допомагала чоловікові у написанні та виданні творів, переживала з ним радість і горе. Саме вона спонукала Франка записатися до Чернівецького університету — і він здобув вищу освіту. А невдовзі за кошти дружини Іван Якович поїхав до Відня, де написав та захистив дисертацію і отримав диплом доктора філософії.

Про їхній шлюб говорили, що це сокровенна мрія українського народу, розділеного кордоном, про возз’єднання Заходу і Сходу України. (Цікаво, що під час весілля наречений на викрик “Гірко” не знав що робити, адже в Галичині тоді ще такої традиції не було). Але Іван Франко у листі своєму другові Агатангелу Кримському зізнався: ”З теперішньою моєю жінкою я одружився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою (себто наддніпрянкою), і то більш освіченою курсисткою... Но то дарма. Судженої і конем не об’їдеш”.

Слово вчителя:

Навколо сім’ї Франків поширювались різні чутки та плітки, але давайте послухаємо самого поета:

Вірш «Моїй дружині» (читає учень)

Спасибі тобі, моє сонечко,

За промінчик твій – щире словечко!

Як промінчика не здобудь притьмом,

Слова щирого не купить сріблом…

Тож за дар малий, а безцінний твій,

Що, мов цвіт, скрасив шлях осінній мій,

За той усміх твій не вдослід журбі,

Спасибі тобі! Спасибі тобі!

Слово вчителя:

Трагічна любов Франка завдала страждань його романтичній і вразливій душі, але й збагатила світову поезію шедеврами інтимної лірики. Вся збірка «Зів’яле листя» - один вибух чуття, це зразок естетики інтимних почуттів.

Зараз будемо читати вірші поета. Аналізувати їх майже не треба. Навіть з коментарем будемо обережні, щоб грубою прозою не порушити чари великої Музи – Поезії.

Але, треба зробити обов’язково - це тактовно висловити своє ставлення, власні почуття і думки, що виникли під впливом цих поезій.

Справді, інтимні вірші Франка «самі просяться в музику», як сказав М. Коцюбинський. Мелодії до них створили Лисенко («Безмежнеє поле»), Майборода («Не минай з погордою»), Кос-Анатольський («Ой ти дівчино, з горіха зерня»), Данькевич («Чого являєшся мені у сні…») та інші.

Багато віршів близькі до народних пісень (учні читають вірш «Червона калино, чого в лузі гнешся»).

Вчитель задає питання:

Чому, на вашу думку, ці твори стали популярними піснями? Чим вони нагадують народні пісні?

Отак вірш за віршем облетів ще один жмуток осіннього листя, несучи в холодну зиму тугу за втраченою коханою. Можливо, сон розрадить ліричного героя?

Звучить вірш «Чого являєшся мені у сні?»

Колективний коментар:

Це вірш – осмислення власних душевних переживань. Спочатку ліричний герой докоряє коханій, що з’являється йому уві сні, вона ж згордувала ним. Але докір раптом змінюється проханням: «О ні! Являйся, зіронько, мені хоч в сні». Це голос всеперемагаючої любові, без якої героєві «не жити».

Ця ажурна музикальна поезія – сповідь зраненої, наболілої Франкової душі. Це шедевр, що порівняти можна із всесвітньовідомим «Я помню чудное мгновенье» Пушкіна або сонетами Шекспіра. І більше ні з чим. Але у Франка, крім найтоншого ліризму, маємо ще глибокий трагізм, в його любовній ліриці злилися воєдино Пушкін і Шекспір.

Мотив безнадії, відчаю посилюються у третьому жмутку.

Тепер ви можете сказати, чому Франко дав підзаголовок «Лірична драма».

Не дарма Франко дав збірці підзаголовок «Лірична драма».

Три жмутки – це три дії, зміст яких життя, невдале кохання, розчарування, відчай (смерть) ліричного героя.

Три жмутки – це три періоди любові:

І – зустріч, знайомство, любов ліричного героя, і «не надійся нічого» із уст героїні;

ІІ – смуток за втраченим, оплакування;

ІІІ – відчай за втраченим назавжди, коли вже нічого чекати, після чого вже не варто жити…

У збірці «Зів’яле листя» Франко створив узагальнений і абстрактний образ жінки.

Одна – «лілея біла», «мов метелик», «невинна, як дитина».

Друга – «гордая княгиня», «тиха і сумна», «мов святиня».

Третя – «женщина чи звір», «сфінкс», «мара», «з гострими кігтями».

Але сила Франкової майстерності така, що ми можемо побачити перед собою не три жінки, а одну з трьома силуетами однієї жіночої постаті. В одному образі, як в усмішці Джаконди, безліч відтінків гордості і гіркоти, непорочності і розуму, стриманої одержимості і прихованої іронії.

Питання:

Яке у вас склалося ставлення до ліричного героя збірки?

(Співчутливе. Душа ліричного героя ніжна, але безвольна.)

Слово вчителя:

Не слід повністю ототожнювати ліричного героя поезій із автором. Автобіографічні мотиви посідають у збірці чемне місце, але це не означає, що її героєм слід бачити самого поета. Митець має право на певні художні узагальнення.

Міні-дискусія:

Свідченням чого, на вашу думку, є вірші із «Зів’ялого листя”: слабкої волі чи сили духу?

ІV. Підсумки уроку

Франко, як і його ліричний герой, теж кохав, теж страждав і зневірювався. Той біль треба було виповісти, висповідати душу – і поет не побоявся це зробити. Він жив, він мусив жити, бо таке палке серце не має права на душевну безнадію.

Життя скороминуче, а кохання – вічне. Загальний огляд збірки завершуємо, але зауважу, що прочитане на уроці, це лише якась частина тієї зливи почуттів поета. Хто побажає побувати у храмі Кохання, прочитає всю збірку, не минаючи і рядка. Та й між рядками треба читати, бо рядки і слова – це лише тінь поетової любові. Недаремно в «Епілозі» до «Першого жмутка» Іван Франко писав:

В зів’ялих листочках хто може вгадати

Красу всю зеленого гаю?

Хто взнає, який я чуття скарб багатий

В ті вбогії вірші вкладаю?

Звернімося до нашого епіграфа, чи можете ви погодитися із основною думкою «…Ми приходимо в світ для любові…»?

Інтерактивна вправа «Мікрофон».

Підсумкове слово вчителя:

Кохання може подарувати велике щастя! Але воно може бути й осміяним і відкинутим, і тоді стане тяжким, болючим. Слід мати сили, щоб його подолати, бо життя неодмінно компенсує страждання. А ще треба берегти свої почуття і чужі, щоб, бува, не зламати чиюсь долю.

Тож нехай доля буде прихильною до вас і подарує кожному найвищу оцінку життя – вірне і щасливе кохання. Бережіть і цінуйте це найвеличніше людське почуття.

Пам’ятайте Франкові слова (вірш «Не забудь, не забудь»):

Не забудь, не забудь

Юних днів, днів весни –

Путь життя, темну путь

Проясняють вони…

V. Оцінювання відповідей учнів.

Домашнє завдання: вивчити напам’ять один із віршів збірки “Зів’яле листя”,

або самому написати на основі твору «Епілог».

P.S.Підсумок-інтрига

Слово вчителя:

Була іще одна жінка в житті великого поета. Це та, що завжди відповідала взаємністю, ніколи не зрадила, рука в руку ішла з ним по життю. А полюбила його, ще зовсім молодого юнака, і була поруч доти, доки змогла тримати перо його хвора рука.

Може, хтось здогадається?

Так, це була – Муза!

Він сіяв між людьми добро, правду, щиру пісню. А Муза вела його через терни до зірок, до вершин світової слави.

Додаток 1